Соломія Вітвіцька: Схід України дуже просто завоювати культурою

Печать

Ведуча новин телеканалу "1+1" Соломія Вітвіцька належить до тієї категорії людей, що всім подобаються. Гарна, розумна, щира - так скажуть про неї друзі і це ж підтвердять ті, хто просто перетнувся з зіркою ефіру в реальному житті.

Але є в Соломії одна особливість, яка вирізняє її з-поміж інших знаменитостей - невгамовна суспільна активність. Соля - на всіх світських заходах і вечірках, в гарних платтях і з макіяжем, і все це - не задля нового селфі, а заради чергового соціального проекту або людини, повз яку вона не змогла пройти.

Як стати зіркою, бути завжди гарною і в фокусі уваги, але не втратити в собі людину - про це ми прискіпливо розпитали саму Соломію.

Соломія Вітвіцька в студії ТСН
Фото: Александр Ратушняк
Соломія Вітвіцька в студії ТСН
Соломія, багато хто, дивлячись на тебе, думає про те, як класно “бути зіркою”. А ти сама прагнула стати телеведучою, бути відомою?

Не можу сказати, що я мріяла бути ведучою. Я працювала журналістом і мені це дуже подобалося.

Яка в тебе була професійна мета?

Я отримувала задоволення, коли робила складні цікаві сюжети у відрядженнях, розслідування, бачила результат своєї роботи в ефірі. Коли сюжет виходив вдалий, йшли відгуки людей - ось це давало мені відповідну сатисфакцію.

Взагалі я з подивом сприймаю, коли приходять юні дівчата на канал и одразу кажуть "хочу бути ведучою". Знаєш, сама робота телеведучої досить одноманітна. А кореспондент щодня знайомиться з новими людьми, щодня потрапляє в якісь зовсім інші ситуації, робить важливі розслідування, викриває проблеми в суспільстві, знаходить сенсації. Це неймовірно цікаво, і я дуже рада, що об'їздила півсвіту в якості кореспондента і набралася досвіду.

Наприклад, коли я робила матеріал з весілля Кейт Міддлтон і принца Вільяма, - це було дуже захоплююче та великий журналістський урок для мене. Я побачила, як працюють авторитетні журналісти з інших країн, які дійсно оригінальні і оперативні репортажі і включення робилися безперервно… Такі події варто побачити і такий досвід варто пережити.

Але коли ти стала ведучою “ТСН. Особливе”, то це були суто розважальні новини. Тебе не лякав “жовтий” формат нової роботи?

Тетяна Пушнова, яка тоді створювала цей проект на “1+1”, відчула, що саме цей формат новин був цікавий людям. Практично тоді це був перший щоденний і якісний формат телевізійних розважальних новин - телетаблоїд. Ми додавали туди і культурні події, і кінопрем'єри, але із зірковим соусом, бо це сприймалося людьми краще. Я і сама багато робила сюжетів, продовжувала їздити на події і брати ексклюзивні інтерв'ю.

І саме з цих розважальних новин почалася твоя кар'єра публічної особи, так? Тебе щоденно бачила вся країна, а це вже зовсім інший рівень впізнаваності.

Так, але там все разом було. Невздовзі після початку щоденних ефірів мене запросила ZARINA та ювелірний дизайнер бренду Романд Баянд стати його музою та обличчям рекламної кампанії. А потім так вийшло, що я збиралася заміж і це також широко висвітлювалося в ЗМІ. У нас було дві обкладинки в журналі VIVA.

В тебе, як у справжньої зірки, таблоїди просили зйомки весілля?

Насправді тоді навіть кілька видань хотіли цей ексклюзив. І для мене це було ще досить незвично…

До речі, в тебе не було внутрішніх пересторог щодо винесення особистого життя на широкий загал?

Найбільш негативно це тоді сприйняв мій майбутній чоловік.

Навіть коли я вперше заговорила з ним про те, що я публічна людина і мені потрібно ходити на червоні доріжки, Влад категорично заявив, що він не буде ходити ні на які доріжки і зніматися ні на які обкладинки, і йому це взагалі не цікаво.
І тільки потім, коли вже планували весілля, я переконала його.

А як зараз?

Він змирився з цією частиною мого життя, але сам намагається від цього по можливості утримуватися.

Але ж твій чоловік - людина творчої професії і ваша публічність певним чином навіть вигідна йому?

Він це розуміє. Але завжди наводить приклади, коли досить успішні люди, режисери, ведуть абсолютно непублічний спосіб життя і це не впливає на їх затребуваність.

Чим саме займається твій чоловік?

Режисує і монтує кліпи, бекстейджі, створює відеоконтент.

Ви і познайомилися десь біля монтажки?

Ні-ні, це було далеко від телевізора. Знайомство відбулося на квесті в Мамаєвій слободі, ми були в одній команді.

І скільки ви прозустрічалися до одруження?

Десь більше року. Але до пропозиції біля півроку.

А як ти зрозуміла, що це саме Він?

Чесно кажучи, не знаю. Але коли нас представляли одне одному, то в голові таке щось майнуло: треба зараз все запам`ятати в деталях, тому що коли в нас будуть серйозні стосунки, ми будемо цей момент згадувати…

Так романтично! А він потім не казав, в нього були якісь подібні відчуття?

Влад розповідав, що помітив, яка яскрава дівчина. Але він тоді подумав, що я надто несерйозна, завжди знаходжуся в центрі уваги в компанії. І це він ще тоді не знав, що я саме ведуча, не дивився наших новин. Зараз він стверджує, що якби дізнався одразу, то, можливо, не продовжував би наше знайомство, бо не вірить в серйозність таких людей в особистих стосунках.

А ви вінчалися?

Ні. Ми думаємо про це, але відкладаємо на пізніше.

Твої батьки щасливі, що ти маєш такого чоловіка? Мама задоволена?

Мама дуже щаслива. Насправді, Влад має дуже багато чеснот, які цінують господині і яких мамі не вистачало з моїм батьком і братом. Щось полагодити, прибити - для нього просто, і робить він без умовлянь.

Зараз я все більше чую про твого чоловіка Влада Кочаткова як про автора кліпів молодих українських виконавців. Це випадково співпало з вашим одруженням?

Раніше Влад займався більше звуком, потім вирішив що йому більш цікавий відеоконтент. І вже тоді став знімати кліпи.

Ті виконавці, з якими він співпрацює, це, в принципі, ваші знайомі і друзі, так?

Більшість так. Просто творчі стосунки переростають потім в дружні. Наприклад, з Марічкою Бурмакою ми познайомилися саме перед зйомками її кліпу в Парижі. А вже потім ми задружилися у Фейсбуці і зараз - це такі теплі стосунки. З Анею Добриднєвою фактично було так само.

Повернемося до вашого весілля. Я переглядала твій альбом у Фейсбуці, і ось там такі гламурні знімки, гарні сукні, весільна подорож… а потім все раптом зникає. Я дивлюся дати, і розумію, чому - почався Майдан.

Так, 17 листопада 2013 року в нас було весілля, а буквально через тиждень почалися протести.

І що, твоє гламурне життя скінчилося?

Змінилося життя в країні, змінилися і наші пріоритети. Мені здається, що за цей час більшість людей почали інакше ставитися до багатьох речей. Мої знайомі масово стали волонтерити...

А ти почала влаштовувати громадські акції ще під час Майдану, так?

Ну так, але то були ще такі, більш медійні речі. Наприклад, ми з дівчатами робили акцію "Не бий, кохай, захищай" - ходили до силовиків на Банковій, закликали не бити протестуючих.

Фото: facebook/solomiya.vitvitska
Популярність на Фейсбуці в тебе почалася саме в той період?

Тоді взагалі був шалений сплеск інформаційного голоду і люди стали більше користуватися соцмережами як джерелом новин з перших вуст. І так, тоді і в мене кількість фоловерів зростала стрімкими темпами. Моя особиста впізнаваність наклалася на те, що ТСН були постійно в серці подій. Наразі на моїй офіційній сторінці у фейсбук більше 140 тисяч підписників.

Коли формат твоїх новин “ТСН. Особливе” змінився з розважальних на актуальні суспільні?

Деякий час впродовж Майдану це ще був старий формат, але збільшувалася кількість прямих включень, гострих новин. Якийсь час ще не було зрозуміло, як довго це все триватиме… Після розстрілу людей на Майдані ми остаточно закрили розважальний формат новин о 16 годині. І коли почалася вже повномасштабна війна, то ніхто навіть і не думав про те, щоб повертатись до світських хронік.

На мій погляд, за цей час після Майдану ти показала гарний приклад того, як можна використати свою відомість для корисних справ. З чого для тебе почалося волонтерство?

З березня минулого року, коли мій брат-військовий, що служив в частині в Бельбеку, раптом опинився в облозі “зелених чоловічків” в Криму. Тоді нам тут ще нічого не було зрозуміло, а в них вже була реальна окупація.

І я поїхала на півострів, це було ще до референдуму. Везла брату і військовим його частини харчі, якісь там ліхтарики, цигарки - в них вже не було нічого.
І я ще тоді потрапила на святкування Дня народження Шевченка в місті, сказала якусь промову прямо на зборах в центрі Севастополя. Насправді, це була така досить гнітюча, жахлива ситуація: ти бачиш, як це все відбувається, і не можеш нічого виправити…

Але можна було підтримати наших військових?

Так, тоді ми ще навіть “Новою поштою” доправляли їм все необхідне. І, до речі, пізніше, коли брат і його частина виходили з півострова організовано, в них ще беркутівці, що стояли на блокпосту, абсолютно все позабирали… Але, спасибі, що вийшов живий, скажімо так...

Пізніше, коли почалася вже справжня війна на сході країни, ми бачили твою співпрацю з різними волонтерськими групами. Як ти туди потрапила? Наприклад, хто тебе познайомив з Даною Яровою?

Я була знайома з Даною ще до всіх подій, ми в одному клубі грали в “Мафію”... Ще під час окупації Криму ми з нею обговорювали ситуацію, думали, що робити… А потім вона почала волонтерити в Ірпінському шпиталі. Пізніше Дана пішла в іншу волонтерську організацію і попросила мене допомогти їм залучати підтримку людей. Я ще тоді спитала її, а як вас звати? А вона: компанія людей. Я кажу: Дана, ну я не можу розмістити в себе на ФБ номер банківської картки з підписом “для компанії людей”, придумайте якусь назву. І тоді виникла назва “Народний тил”.

Соломія Вітвіцька, Дана Ярова і працівники Міноборони збирають аптечки для АТО
Фото: пресс-служба каналу
Соломія Вітвіцька, Дана Ярова і працівники Міноборони збирають аптечки для АТО
То ти, можна сказати, була у витоків того самого Народного тилу?

Я була поруч. Приїхала, познайомилися - я мала ставитися відвовідально до того, кому закликаю перераховувати кошти. Я роззнайомилася з Тукою, з Сініциним, з усією командою НТ. І почала активно їм допомагати. Вони теж не раз відгукувалися на мої прохання - бо до мене вже тоді почали активно звертатися дружини військових.

Як згадаю ті прохання, крики розпачі… Це був жахливий час.
Потім ще мій брат потрапив в АТО. Вони поїхали в Краматорськ, були там абсолютно голі-босі і Народний тил, зокрема, мені теж допоміг їх трохи там підтримати. Саме тоді, до речі, я вперше сама поїхала з концертом в зону АТО.

Це було влітку?

На початку вересня минулого року. Я дуже хотіла поїхати до брата. І перша моя думка - після допомоги спорядженням - була про те, щотреба підтримати хлопців морально.

До того ти вже робила концерти, я бачила вашу команду на День незалежності у київському шпиталі прикордонників.

Так, там ми організовували свято для поранених. Моя кума, з “Українських барв”, привезла звукотехніку. Дівчата-волонтерки прнесли різні смаколики, робили для хлопців чай-каву. А для виступів я запросила своїх знайомих виконавців.

Хто відгукується на твої прохання поїхати з концертом до військових?

Хлопці з гурту “От вінта”, дует “Врода”, молода співачка Ейра, був Лесь Подервянський, Світалана Тарабарова, Брія, Олег Собчук (гурт СКАЙ), гурти "Українські барви" та "Без обмежень", ілюзіоніст Сергій Савка, гімнастка Надя Васіна. Дуже багато всіх, склад змінюється.

А ти відчуваєш реакцію глядачів, наскільки це людям потрібно?

Дуже потрібно. Я пам'ятаю в Краматорську, там ще нам складно було організувати концерт, був один боєць, здається, з контузією, побитий, йому взагалі важко було розмовляти… І ось він тримає мене за руку і каже, ще й зі сльозами на очах: “Дуже вам дякуємо. Я на якусь годину відволікся, забув про загиблих товаришів. Ну вам би звісно що не сюди, в штаб, а на передову. Тому що там хлопцям вкрай важко і їм здається, що їх всі кинули".

Фото: facebook/solomiya.vitvitska
В цьому році ти не припинила поїздки?

Так. Ми цілий рік їздимо.

А як робота, в тебе ж ефіри?

В мене щоденний прямий ефір, а потім вихідні і свята. У вихідні їзджу, у відпустці.

Хто забезпечує вас фінансово?

Ми самі себе фінансуємо. Тобто я беру і заправляю машини бензином, або купую квитки на потяг, на щось артисти скидаються.

Ти мабуть помітила, що в цьому році була вже хвиля розчарувань деякими волонтерськими групами. Хтось пішов у політику, почалися взаємні звинувачення. В тебе не було розчарування?

Ні. Я скажу так. Наприклад, я особисто співпрацювала з фондом Народного тилу і в цих людях анітрохи не розчарувалася. Всі чесні, відверті і я до кінця їм вірю. Я допомагала також фонду Save Lives Together і співпрацею з цими людьми я також пишаюся.

А як ти потрапила до Save Lives Together?

Вони розуміли, що їм потрібна публічна людина, яка зможе підтримати проект збору коштів на революційний кровоспинний препарат для нашої армії, і залучили мене в цій якості. Ми всі разом об’єднували бажаючих спонсорів, донорів і допомагали збирати сотні тисяч доларів на забезпечення Целоксом, на сучасні аптечки, на обладнання, на ліки тощо. А про Целокс взагалі доводилося дуже багато розповідати в суспільстві, бо навіть військові тоді нічого не знали про цей препарат, який успішно використовується натівською армією.

Ти робила собі картку, на яку йшли кошти від людей?

Ні, ніколі я власної картки не мала. Завжди це було партнерство на рівні особистої інформаційної підтримки з мого боку або моя допомога тому фонду, який я особисто добре знаю.

Чому ти не завела власний рахунок?

Це принципова позиція, я не хочу, щоб потім хтось мене звинувачував в тому, що якісь кошти загубилися абощо. А рух коштів на рахунках фондів легко відстежити, вони роблять звіти, все офіційно. Особливо сувора звітність в американскому фонді Save Lives Together. Тим більше, що я волонтер в дуже різних напрямках і мені було б складно потім вести якусь узагальнену бухгалтерію. Я, наприклад, ретельно перевіряю тих партнерів або фонди, з якими співпрацюю. І їх документи, і реноме, і наскільки це буде все чесно і результативно… Навіть до того, що я сама поїду и віддам ту допомогу особисто, щоб побачити, чи дійшла вона до конкретної людини. Мені навіть так простіше - самій завантажити в автомобіль і завезти солдатам.

Соломія на курсах Червоного Хреста
Фото: пресс-служба каналу
Соломія на курсах Червоного Хреста
Як зараз зі збором грошей в доброчинні фонди на АТО? Всі знайомі волонтери кажуть, що стало значно важче…

Так, всі надходження суттєво впали, по будь-яких напрямках. Наприклад, я ще з минулого року активно їжджу в шпиталі. Збираю речі, ліки, продукти на роботі, по знайомих, через Фейсбук. На каналі у нас іноді пропонують замість різних подарунків на свята збирати речі для поранених, готувати смаколики. Ви ж знаєте, там потрібно все. Завдяки постам у Фейсбуку зі списком конкретних потреб мені багато присилали речей з-за кордону - і наші співвітчизники і навіть іноземці. І це білизна, взуття, теплий одяг, різний реманент для гігієни та полегшення побуту та ін. Але зараз суттєво зменшилася допомога від людей навіть для поранених. Хоча насправді шпиталі заповнені, і нових бійців продовжують везти зі сходу.

Чому, на твій погляд, падають надходження допомоги?

Втомилися всі, звісно. А ще потрібна допомога весь час хворим діткам, хтось починає вибирати пріоритети, і є не тільки багато поранених, а й родини загиблих. І в кожного з нас свої проблеми…Тож люди психологічно намагаються абстрагуватися, не приймати близько до серця, але ж хтось має допомагати?

До мене продовжують звертатися, і з дуже різними проблемами, тому я не можу забути про цей напрямок.

Фото: facebook/solomiya.vitvitska
А не казали тобі, що ти це все робиш заради самопіару?

Ну звісно, казали, що піаримся на війні тощо. Але я вважаю, що хай всі так піаряться. Відомій людині легше збирати кошти, і вона водночас знаходиться як під лупою - все, що вона робить з грошима, дуже пильно відстежується. Можливо, все ж зірки і публічні люди мають ставати більш обізнаними в актуальних суспільних питаннях і відчувати свою відповідальність. Тим більше, в такий час, як зараз.

Я вважаю, що ця публічність дається людям не просто так, і свою відомість намагаюся використати для допомоги іншим. Мені здається, що дуже банально використовувати медійність лише для заробляння грошей, оскільки ж зрозуміло, що ти ці гроші не забереш з собою в могилу… Набагато приємніше бачити результати своїх проектів і відгук в інших людях.

Здається, що зараз вже неможливо залишатися осторонь того, що відбувається в країні. Торкнулося, як то кажуть, кожного…

Не скажи. Іноді я сама дивуюся, наскільки деякі люди відсторонюються від болючих питань. Наприклад, нещодавно в рамках Ukrainian Fashion Week ми зробили онлайн-аукціон - продавали дизайнерський “режисерський стілець” авторства студії LLIL - на користь родини ув'язненого в Росії режисера Олега Сенцова. І я стикнулася з тим, що люди не з медійного середовища просто взагалі не знають, хто це такий, не кажучи вже про зміст його трагедії. 

Дійшло до такого, що я підводила одного знайомого до нашого стенду, пояснювала зміст проекту, а в його очах бачу повне нерозуміння, про кого взагалі йде мова.

“Потом познакомишь”, - сказав мені цей знайомий, маючи на увазі, що цей Сенцов - це якийсь персонаж з тусовки...
Завдяки саме особистим контактам, нам вдалося зібрати в ході онлайн-аукціону 50 тис гривень та перерахувати для родини Олега. Дякую переможцю аукціону Серію Шахову та всім, хто щиро доєднався та доєднується до цієї історії та допомоги Сенцову. Пам’ятаємо, що в ув’язненого режисера є дружина та двоє діток, яких слід підтримувати.

За останні роки в тебе, напевне, розширилося коло знайомих серед досить забезпечених людей. Ти можеш використовувати ці зв'язки для своїх доброчинних проектів?

Можу, звісно. Якщо дійсно потрібно, то звертаюся і прошу, корона з голови в мене не впаде. Я ж не для себе, для себе складніше. Наприклад, в мене в родині зараз теж є біда - онкологія у двох моїх родичок. Одна з них - наречена мого брата-військовослужбовця Северина. Вона потребує лікування за кордоном - наші медики не беруться її оперувати. Але, мабуть, максимум, що я зроблю публічно - це напишу пост в Фейсбуці з проханням порад, інші питання буду вирішувати в приватному порядку.

А тобі ще не пропонували стати депутатом, обличчям списку, як зараз модно?

Я, чесно скажу, ніколи б не хотіла іти в цю сферу. І ні, пропозицій таких мені не робили.

Чому не хочеш?

Я б не змогла… Вважаю, що для цього потрібна відповідна освіта. І досвід. Впевнена, що у владі мають працювати професіонали. Проблема в тому, що у Верховну Раду можуть іти і чесні люди, є такі і серед моїх знайомих там, але якщо ти не розбираєшся, наприклад, в економіці, чи політичних схемах, тебе легко можуть обвести навколо пальця і нав'язати хибні кроки. І голосують такі люди більше серцем або керуючись тим, що їм хтось навіяв. Я розумію, що в мене було б щось подібне. 

Треба або мати дуже-дуже круту команду, якій ти довіряєш, або самій бути профі. Інакше відбувається те,що ми бачимо: всі начебто хочуть зробити щось для людей, а у підсумку відкривається така чергова Поштова площа, на якій людина на інвалідному візку взагалі не може пересуватися…

Ти і до цього питання долучилася?

Нещодавно ми з Іреною Карпою взяли участь у соціальному експерименті, який має привернути увагу до проблем, з якими стикаються люди на візках, люди з інвалідністю в містах. Ми проїхалися на інвалідних візках від КМДА до станції метро, аптеки, магазинів і зафіксували, що це неможливо нормально і безпечно зробити без серйозної постійної сторонньої допомоги. 

Наприклад, ми беремо хлопців зі шпиталю прогулятися по місту (а їм справді сумно в лікарнях, вони там вже всіх білочок знають), і я постійно стикаюся з тим, що людині на інвалідному візку закрито вхід в метро, магазини кав'ярні. І ось начебто мерія робить сучасну реконструкцію зони відпочинку в центрі міста, аж там знову немає в проекті ані з`їздів, ані підйомників для людей на візках. Як так можна в європейському місті? А зараз ще дуже багато вийде на вулиці героїв з АТО з відповідними труднощами у пересуванні…

Фото: tsn.ua
Хочеш замінити собою державу?

Я хочу зробити те, що в моїх силах, - привернути увагу до проблеми. І держави, і простих людей. І ще я бачу таку дуже важливу проблему, пов'язану з наслідками АТО, що люди, суспільство, зовсім не готові адекватно реагувати на наших військових з інвалідністю.

Коли виходиш в місто, спостерігаєш найрізноманітніші реакції - хтось ховає погляд, хтось миттєво змінює посмішку на траурне обличчя… А в принципі це ж красиві, повноцінні хлопці, які спокійно жартують над своїми проблемами.
І ми з каналом готуємо окремий мультимедійний проект, за допомогою якого хочемо привернути увагу суспільства до хлопців, які втратили кінцівки. Це має бути і увага чиновників, і допомога із вирішенням конкретних проблем окремих бійців - знайти йому виробника протеза, фахівця, забезпечити технічне обслуговування вже встановлених протезів. І треба ставити серйозно питання – в найближчому майбутньому необхідно організувати можливість сучасного протезування та технічної підтримки протезів в Україні – повний цикл, щоб не витрачати величезні кошти на поїздки для такого лікування закордон.

Герої проекту вже є?

Є, але, до речі, найскладніше - це вмовити хлопців вийти на камери. Це військові і вони не вважають правильним бути в центрі уваги, наче «зірки». Кожен мені каже: “ну піди до іншого” - соромляться. Але переконую, це потрібна всім справа.

Бекстейдж фотопроекту про героїв АТО з інвалідністю
Фото: Александр Мордерер
Бекстейдж фотопроекту про героїв АТО з інвалідністю
Ну в тебе енергії точно вистачить на все…

Чомусь мені всі про це говорять - про енергійність, а я, мабуть просто цього в собі не помічаю. Це імпровізовано виходить. Раніше я взагалі намагалася одночасно бути в трьох місцях, а зараз намагаюся все ж визначати те, що важливіше. Наприклад, на нещодавній День захисника Вітчизни я мала вести концерт в Димитрові та брати участь в доброчинному аукціоні на підтримку Сенцова. І оскільки в Димитрові я вже була неодноразово, а благодійна акція потребувала медійної підтримки та забезпечення успішного аукціону, вибрала все ж аукціон.

А чому ти часто буваєш в Димитрові?

Ти знаєш, це окрема тема. Коли ми почали їздити з концертами на схід до наших військових, то в принципі все було досить зрозуміло: нас чекають, радіють, після виступів всі фотографуються, беруть автографи. А коли ми в серпні виступали в Димитрові перед місцевим населенням…. Було досить складно.

Розумієш, є таке відчуття, що наші люди справді там якось забуті… Навіть під час спілкування з місцевою журналісткою я бачила, що в неї сльози на очах. І це при тому, що я не казала їй нічого надзвичайного. Вони там знаходяться в якійсь ізоляції. Виходить так, що крім нас, волонтерів, які туди їздять, там взагалі нікого немає і нічого не відбувається. 

Я вважаю, що на День незалежності України це був обов'язок Міністерства культури - зробити в кожному місті концерт. І більшість артистів погодилася б поїхати в такий тур. Я бачила, як після Дня десантника, коли ми виступали, люди пофотографувалися з військовими, на техніці, раділи святу, увазі - почалися якісь зрушення у ставленні до наших хлопців, які там стоять. Бо взагалі там і далі іде російська пропаганда, там нема українського телебачення, взагалі нічого українського.

І смішно, і страшно…

Причому на всю цю культмасову роботу у східних регіонах навіть виділяються бюджетні кошти, як виявилося, артисти отримують за це гроші... Правда, я не знаю, куди їздять ці артисти…

Ми поїхали в Білокуракіно, це 50 км від Росії, Луганщина, здавалося б, - а вони всі нас дивляться, говорять українською, і згадують, як колись 10 років тому в них Іво Бобул виступав. Ось же, беріть, завойовуйте населення культурою!
Пропагуйте, кажіть, що вони нам потрібні! Ні, чомусь державою мало що робитьсяв цьому напрямку. І це мені дуже прикро, бо я знаю, що зробити такий проект можна мінімальними коштами, навіть на ентузіазмі артистів. Ми ж їздимо, в нас це виходить… Виконавці їздять туди здебільшого на власній ініціативі.

Солю, і все ж для багатьох ти, перш за все, гарна жінка, така собі ідеальна україночка. Дівчата мені не пробачать, якщо я омину питання про красу. Які в тебе секрети догляду за собою? Дієти, виснажливі тренування?

Ну, я була такою собі ведучою з апетитними формами, але потім, коли трапилося кохання, я якось сама різко схудла ще до весілля і з тих пір нічого особливого не роблю задля фігури.

Спортзал?

Ні, хіба що активний спосіб життя. Я люблю кінний спорт, займаюся серфінгом, стараюся не їсти на ніч та пити воду з лимоном.

Відвідуєш спа-салони?

За мною гарно доглядають стилісти и гримери нашого каналу, цього вистачає, і десь раз на два тижні відвідую салон краси, де мені відновлюють шкіру обличчя після телегриму і доглядають за волоссям. Це дійсно частина моєї роботи.

Я чула, що ти зовсім відмовилася від одягу масс-маркет, чому так?

Так, дійсно. Я не бачу зараз сенсу витрачати гроші на ці зарубіжні бренди, коли за приблизно такі самі суми можна придбати гарний одяг українських дизайнерів, та ще й скроєний під особливості твоєї фігури.

А є таке, як у зарубіжних зірок, що тобі присилають плаття дизайнери безкоштовно, для власної реклами?

Буває іноді. І взагалі я дружу з багатьма молодими українськими дизайнерками, вони шиють для мене одяг і для студії, і для моїх виходів. Наприклад, це Олена Бурба, Анастасія Іванова, Лілія Братусь, українські майстрині бренду "Отаман", Ксенія Господінова. Ще я познайомилася з вітчизняним взуттям, і виявилося, що воно теж круте! Зараз буду співпрацювати в цьому напрямку з дизайнеркою іриною Литвинською.

Вбрання в тебе справді дуже гарне і тобі личить. Скажи, а якщо, завагітнієш, будеш в кадрі з животиком, керівництво каналу тебе не обмежує?

Ні, звісно ніяких заборон нема. Та й взагалі, у нас на “Плюсах” якось всі так просто народжували, майже без відриву від ефіру, з невеликою перервою.

Тобто ти готова поєднувати роботу и материнство?

Чому б і ні, думаю, так. Я по прикладу своїх знайомих знаю, що материнство може скластися як завгодно, тут точно не вгадаєш. Буду визначати для себе в процесі.

***

Поки ми готували інтерв`ю, стало відомо, що наречена брата Соломії, яка хвора на рак, вже опинилася в реанімації - їй потрібні щоденні переливання крові. Соломія звернулася через Фейсбук з проханням допомогти родині Северина Вітвіцького з коштами на лікування дівчини. 

Картка Северина Вітвіцького: 

ПриватБанк

4731 2171 1115 6954

 

Тэги: 1+1, Соломия Витвицкая, АТО
Печать
Читайте в разделе
Бикини
Кто выбрал наиболее эффектное платье для "Золотого глобуса"-2017?