ДОСЬЄ
Ім'я: Олег Шульга
Де бачили: "Червоний", "Нюхач-3"
Де побачим: "Позивний "Бандерас"
Народився: 10.04.1979
Дім: Дніпро
Сімейний стан: розлучений, син
Зріст: 175 см
Асоціація: врівноваженість, мужність
Це не він на постері до фільму "Червоний". Це не його прізвисько стало назвою картини. Це не про нього писав Андрій Кокотюха у своїй трилогії. Але ті, хто побував в кінотеатрі на сеансах цього кіно, точно знають, що в "Червоному" головним героєм виявився не Червоний, а льотчик Віктор Гуров. Кілька опитаних після кінотеатру колег і подруг впевнено сказали: "Це секс. Тому що харизма і хімія, м’яка сила".
Гурова зіграв дніпровський актор Олег Шульга. Для нього "Червоний" був дебютом в кіно, до цього він більше двадцяти років грав лише в театрі. Однак щось особливе в ньому відчули не тільки глядачки, але і продюсери з режисерами, тому що, буквально “не відходячи від верстата”, він негайно зіграв ще дві ролі. При чому без кастингу і відбору. І після роботи над цими двома проектами він відправиться практично в кругосвітню подорож, тому що його затвердили на головну роль в австралійському фільмі про видатного тренера з яхтингу українського походження. Наступний рік у Олега пройде під вітрилами. А вже за рік, наступної осені, ми чекаємо прем'єру фільму з Шульгою в головній ролі - "Позивний Бандерас". Про війну на Сході України.
Для Шульги цей фільм не випадковий. Він входить в дуже невеликий список акторів, які в 2014 пішли воювати на Донбас. Після повернення принципово перейшов на українську мову в побуті. Стверджує, що навіть емоції не змушують його відступати і користуватися російською. Весь рік служби він знаходився в гарячій точці в Луганській області. Послуживши в добробаті, а потім і в регулярній частині ЗСУ, він говорить, що немає ніякої різниці між добровольцями і тими, кого привів на війну призов. Люди, яким не можна довіряти були в рівній мірі і там, і там. І герої - теж. А серед добровольців часто зустрічалися ті, хто втік від невлаштованості у цивільному, від невдалого особистого життя.
А сам від чого тікав?
Насправді мені не було від чого. В театрі я був зайнятий на повну катушку. Коли я і ще один актор з нашого театру вирішили йти на фронт, з двох десятків вистав в театрі залишилось "живих", які "з колес" можна було грати без нас, - три. Тоді швидше стояло питання "ДО ЧОГО я втік". Адже відомий афоризм про те, що у кожного чоловіка своя війна. І мені здається, що сьогодні у нас виросло ціле покоління недочоловіків. Я в першу чергу зараз про себе.
У суспільстві ролі чоловіка і жінки практично зрівнялися. Ми зараз відрізняємося лише тим, що я просто фізично сильніше. У нас і заробити зараз рівні можливості, і в побуті: навіть побудувати будинок ми можемо однаково, просто тому що і ви, і ми однаково будемо для цього наймати за гроші будівельну бригаду. Хоча я це роблю переважно сам. Можливо, це прозвучить різко, але ця війна глобально стала можливістю для кожного з нас стати чоловіком.
Відчути себе таким?
Та ні, я думаю - саме стати. Тому що на війні немає місця самообману. Той, хто там був, хоче він чи ні, але він стає тим самим чоловіком, в первісному значенні цього слова.
І в чому ж його відмінна риса? Чоловіка, який побував на війні.
Найголовніше - це твоя згода вбити. Ти перетинаєш якийсь Рубікон. Ми всі легко кидаємося словами "я тебе вб'ю", але позбавити людину життя - це зовсім інше. Мені як актору, який професійно працює зі своєю свідомістю, довелося пройти цю метаморфозу ще до того, як я потрапив в зону бойових дій.
Можливо, хтось не усвідомлював цього заздалегідь, і йому довелося прийняти це вже на практиці. Але так чи інакше ти погоджуєшся вбити і бути убитим. І це раз і назавжди. Саме з цим доводиться жити потім. Тепер я це можу. Між іншим, тепер мені здається, що в кіно завжди видно і можна відчути - чи готова людина, яка зводить курок, по-справжньому вбити.
І готовність по-справжньому померти?
Наша частина (хоч, дякувати богові, за той рік служби у нас ніхто не загинув) стояла перед передньою лінією наших танків. І коли ми питали у командування "А що ми тут робим? Ми ж навіть нікого зупинити не зможемо, в разі чого", нам казали "По-перше, не дайте нікому пройти пішки, а по-друге, в разі чого, ви маєте, як маленька собачка - голосно тявкати і тікати". І хоч на нашій ділянці прориву ворога так і не сталося, але готовність така була щохвилини.
На зйомках фільму "Позивний Бандерас" було по-справжньому?
Справжнє почалося з того, що шестеро акторів відправили до Кіровограду (Кропивницького) - проходити курс молодого бійця в 57-й бригаді. Ми з Олегом Волощенком приїхали трохи пізніше хлопців, тому коли на КПП нас матами і криками "Бігом!" стали заганяти всередину, я чогось вирішив, що це розіграш. Але фарс все затягувався і затягувався, ми вже і бігали по селу, і віджимались з голим торсом, і зброю розбирали-збирали, і я вже подумав про себе, чи не поставити на місце чувака, який вочевидь, молодший за мене за званням, але таки вирішив прожити цю "гру" до кінця. Тому, коли нарешті о 12-й ночі він скомандував "Відбій!", то я знаючи армійські приколи, навіть не роздягався, вкладаючись. Ліг і думаю: "Ну все, я - в армії". Як у воду дивився. Не пройшло і 10 хвилин, як нас вже криками "Пааа-дйоом!" знову погнали віджиматися. І так ще пару кіл.
А з рештою акторів ви ще знайомі не були?
Ну ми так на підлозі, віджимаючись, і познайомились. Тому що інструктор наш по черзі до нас підходив і кричав зверху "Ти хто?!". Ми представлялись позивними згідно сценарію. Моя черга була остання, і я лежу думаю "ну капєц, зараз я ще за "Бандераса" відгребу". Але ні, пронесло. І коли ми вже потім зранку нормально спілкувались, інструктор наш, Діма Борисенко, колишній боєць 3-го полку спецпризначенців, розповів нам, що отримав доручення - поганяти акторів, як слід. Зважаючи на те, що хлопці раніше зброю в руках не тримали, то ми вже там натренувались і "награлись" у "козаки-розбійники". Зловивши цей чоловічий драйв, ганяли по території зі справжніми автоматами без куль - хто кого "перестріляє". А в останню нашу ніч в частині ми з хлопцями знову чекали на "провокації" від інструктора, тож забарикадувались, як могли. Зробили "розтяжки" по периметру - відра поприв’язували, двері підперли, вікна щільно позачиняли, але він не прийшов чогось, "ложная трєвога".
До речі, про тренування. Було важко так "з наскоку" активно бігати, віджиматись? Чи спорт і так присутній у житті?
Спорт як якийсь окремий вид - ні. Але актори так чи інакше мають тримати себе в формі, тому я потроху практикую "домашню суміш" шкільної зарядки і цігун-гімнастики. Колись було цікаво, що воно таке і самостійно по книжках опановував.
Зараз всі, хто подивися "Кіборгів" Ахтема Сейтаблаєва, - під враженням. Ваше кіно так само про війну на Донбасі. Не виникає порівняння внутрішнього?
Я до того, як подивився "Кіборгів" переживав лише за те, що мої хлопці, з якими я на війні служив, подивляться "Позивний "Бандерас" і скажуть "шо ти, командір, пургу гониш?", а тепер ще поставлено таку високу планку картини про війну! Міг, до речі Серпня грати (ред. - зіграв В'ячеслав Довженко) - на проби кликали, але фінальний кастинг в "Кіборгах" - суперовий! Звісно, що я хвилююсь. Але думав-думав і зрозумів - ні, у нас різні теми. Наша історія більше про особисте. "Кіборги" - дуже крутий і потужний фільм, який точно показує, що таке наші військові, пояснює, що таке ця війна, навіть тим, хто не хотів про це знати. А в нашому фільмі на додаток до війни багато сентиментального. Головний герой потрапляє воювати в місцевість, де сам народився і колись давно втік. На фоні війни у Бандераса рвуться і потім відновлюються стосунки з жінкою, в зоні бойових дій він зустрічає і своє перше кохання. Також тут є історія стосунків з другом дитинства, який опинився на боці сєпарів.
До речі, про сєпарів. Головний злодій у фільмі - твій справжній старший брат.
Так, актор Ігор Шульга. Ми з ним часто потрапляємо в ситуацію, коли граємо антагоністів. В театрі декілька таких вистав. Але насправді дружимо. Більше того, в дитинстві він врятував мені життя. Мені було 4, йому 6, влітку ми були в селі, і я побіг в кінець городу, де за кукурудзою було не видно, що далі річка. Я пам’ятаю, що вже з головою був під водою і тонув. Він мене витяг за руки. І мене буває часом накриває від вдячності йому за своє життя.
Прем'єра фільму "Позивний Бандерас" тільки восени наступного року, тому напевно, аж такого прямого порівняння з "Кіборгами" не буде.
Цікавий нюанс кіновиробництва - це час. Ти на майданчику зробив свою роботу, виклався як міг, і потім цілий рік чекаєш, щоб побачити, що ж вийшло. Я на прем'єрі "Червоного", наприклад, сам був здивований, що мене так багато у фільмі. Так вийшло, що мій герой виявився центральним персонажем, і про нього в картині набагато більше, ніж про самого Червоного. Тому так стрьомно говорити, наприклад, про "Бандерас" - ми говоримо зараз, а прем'єра наступного року. А раптом кіно вийде, і мені за себе буде соромно? Хоча я дуже довіряю Зазі Буадзе, і впевнений, що фільм вийде хорошим.
В обох фільмах твої персонажі - це такий дефіцитний в українському кіно типаж чоловіка-героя. Гуров і Бандерас схожі?
Глобально схожі. Але якщо в Червоному льотчик Гуров проходить шлях від зломленої людини до відродження свого "я", здійснює вчинок і одразу вмирає, то в другому фільмі мій розвідник з позивним Бандерас - відразу супермен. Принаймні я старався. (сміється). Він такий крутий розвідник. Але йому доводиться знайти в собі м'якість.
Напевно, в момент зйомок "Червоного" феєрверки внутрішні були? Все було вперше.
Звичайно. Це було незабутнім враженням. Два місяці пліч-о-пліч ми жили всі разом в готелі, і так же всі разом приїжджали на майданчик. Можливість такого близького спілкування - безцінна. Та й курйозів вистачало.
А що було?
Ми знімали в Кривому Розі. Там же набирали масовку. Ця масовка повинна була зображувати зеків. У місті виявилося досить легко зібрати таку кількість людей з потрібною зовнішністю. Більш того, багато хто з них мав реальний досвід відсидки. І якщо для нас знімальний майданчик - це місце роботи, то для них це завжди було свято, пригода. Знімати краще було з меншої кількості дублів, тому що чим більше проходило часу протягом дня, тим веселіше ставала наша масовка.
І ось такий серйозний момент, сцена Великодня - вночі, в бараці, поки всі зеки сплять, збирається купка українців і тихенько затягують "Ой у лузі червона калина". Вся масовка в цей час "спить". Але на якомусь енному дублі, оскільки вони всі вже “тепленькі”, раптом ці всі "російські зеки" починають підспівувати. Але це була ще не проблема - камера в той момент була на головних героях, ніхто і не помітив, що у нас весь барак "перейшов на бік бандерівців".
А ось інша сцена, яку знімали - це молитва українців в бараку. Один дід з масовки, постійно п'яний, дуже старався вжитися в образ, "працював над роллю". І саме він виявився в кадрі в той момент, коли Гуров прокидається, почувши молитву українців. І від дубля до дублю діда ставало все більше. Його завдання було просто спати. Але в кінці зйомки він вже розігрався настільки, що разом з Гуровим прокидався, сідав на ліжко і хрестився. При чому хрестився задом наперед. Так що у нас в таборі несподівано затесався російський католик.
Цієї осені "Червоний", наступної осені "Бандерас", потім міжнародний проект з тобою в головній ролі. Готовий до публічності? Червоні доріжки, акції, перфоманси, фотосесії, інтерв'ю про особисте?
Почнемо з того, що я не випускник театрального училища. Це випускники у нас часто виходять з акторських вузів з добре засвоєними навичками публічного життя. Правда, без навичок акторської гри, але це інша тема. По-друге, я вже в тому віці, коли при спробах втягнути мене в неприкриту дурість я можу легко дати відсіч. Мене на таке вже не візьмеш. Я за своє життя до театру встиг побути і двірником, і кур'єром, і вантажником. І після технічної освіти попрацював за профілем - інженером на підприємстві. І врешті решт, на сцені я можу бути і вовком, і зайцем, і голим, і матом, і танцювати, а гра на публіку поза сценою - не моя стихія.