Ти собі навіть не уявляєш, наскільки! Це величезний крок вперед саме тут, в Україні, де я народилась і виросла. Мою дорогу в українському шоу-бізнесі важко назвати легкою. Завжди співала українською мовою, а це довгий час не дуже сприймалося в наших медіа, а відповідно пісні не могли потрапити до величезної частини українських слухачів. За останні декілька років ситуація змінилась. Я рада, що цього року на M1 Music Awards буде звучати більше україномовної музики.
Розкажи, як готуєшся до премії?
Сказати, що серйозно – це взагалі нічого не сказати. Надто серйозно. Для нашої команди M1 Music Awards дуже багато означає. Ми готуємо пісню "Сонцезалежна" і це буде яскравий номер, для якого наш режисер Микола Бойченко спеціально розробив цікаву декорацію. Звичайно, у номері також будуть запальні танці.
Повернемось до перших кроків. А як так сталося, що в Європі про тебе як співачку дізнались швидше, ніж у нас в Україні?
То все через пісню "А калина не верба", за яку, до речі, тут ніхто не хотів братися. Але я все ж наполягла, і ми її зробили. Пісня так сподобалася аранжувальнику, що він розіслав її своїм друзям діджеям практично по всьому світу. І через деякий час мені зателефонували і запропонували випустити синглом трек у Польщі. Потім додались ще країни-сусіди, Прибалтика. Спочатку я подумала, що мене розігрують. Повірила вже тільки тоді, коли прийшов офіційний запит. Так все і закрутилося! Згодом мене покликали в тур.
Погодилася, не роздумуючи?
В європейців дуже серйозний підхід до таких речей. Перед тим, як підписати зі мною контракт, всю мою програму, пісні, костюми і навіть учасників балету ретельно відбирали. Це був повноцінний концерт для трьох людей, які виносили вирок кожній пісні, кожній хореографії, кожному образу. І тільки після юридичного оформлення всіх моментів почався тур.
Ми об’їздили багато. Практично щотижня з п’ятниці по неділю у нас були концерти починаючи від клубів, закінчуючи open air концертами на величезних площах міст. І дуже приємно було, коли європейці, не діаспора, підспівували мою "Калину"... До речі, в Україні ця пісня потрапила в ротацію тільки через три роки після того, як вона була популярна в Європі.
Зараз же легше потрапити в ефір, відколи з’явилися квоти для україномовних виконавців?
Набагато легше. Ситуація змінилась навіть не з моменту запровадження квот, а після Майдану. Раніше взагалі дуже важко було потрапити в ротацію чи на ефір. Україномовні пісні вважались одразу більш програшним варіантом для медіа з точки зору утримання аудиторії. Тому наші українські виконавці змушені були часом платити гроші, щоб бодай один раз засвітитися. До того ж - шалені гроші!
Згодом введення мовних квот на радіо- і телеефіри ще більш змінило ситуацію: канали і радіостанції зацікавлені в українській пісні і, відповідно, в нас – тих, хто співає українською.
Однак, досить часто чую скарги від музичних редакторів каналів, що немає якісних кліпів в українських виконавців. Хороші можна на пальцях однієї руки перелічити. А весь більше-менш нормальний матеріал, на жаль, – російською мовою.
Як на мене, зараз перед нами, перед українськими виконавцями, стоїть набагато глобальніше завдання, ніж просто достукатися до публіки. Ми повинні не тільки робити дуже якісний музичний продукт, а й сформувати цілу музичну культуру відвідування концертів вітчизняних артистів. А це не так просто, коли людина обирає між тим, чи купити дитині їжу за 200 гривень, чи сходити на той же концерт...
Розкажи, звідки взагалі взялася співачка Наталка Карпа?
Моє рідне місто - Львів, народилася в сім’ї музикантів. Моя бабця дуже гарно співала, за це навіть сиділа у в’язниці. Молодою дівчиною її забрали за те, що на Різдво вийшла з церкви і заколядувала. Мій тато музикант-мультиінструменталіст. І я співала змалечку. У п’ять років вже пішла в музичну школу. Всі конкурси і фестивалі, всі можливі майданчики зі сценою були мої. А потім логічне продовження історії – медичний університет!
Дуже логічне!
Так (сміється). Батьки переживали за мене, були переконані, що музикою заробити не можна. Мама моя більш консервативна, тому, маючи вдома вже одного музиканта - завжди мені казала, щоб я знайшла собі в майбутньому більш стабільну роботу. Звідси – надійний фах.
Цілих два, я би сказала, в тебе ж дві вищі освіти і жодна з них не музична?
Перший диплом, медичний - то для батьків. Другий – вже ближче до мене, це англійська філологія. Вона дуже допомогла, коли наша команда працювала у Європі.
Наскільки сильно батьки впливають на твої рішення?
Раніше більше. Я завжди була чемною. Слово батьків для мене закон. Я не можу заперечувати чи протестувати. Я завжди намагаюся пояснити, спокійно донести свою точку зору. Для мене це дійсно важливо. Але зараз у мене своя сім’я. Тому в першу чергу прислухаюсь до чоловіка.
Розкажи про нього. Це герой АТО…
Мій герой... Титановий Джексон, Євген Терехов, мій Женя… Все відбулося дуже швидко. Переконана, це доля. У мене були заплановані гастролі в США, але почалися проблеми з документами. Я дуже переживала, але вийшло, що так і не поїхала. Тому пристала на пропозицію попрацювати в Україні, на підтримку однієї з політичних партій. А ця партія у свою чергу підтримувала Женю, який балотувався на посаду мера Павлограда. Так ми і познайомились.
Він тобі одразу сподобався?
Ще й як! Але коли Женя під час першої зустрічі розповідав про АТО, а його там дуже серйозно було поранено, його ледь врятували… (У нього в голові титанова пластина - звідси й його друге ім’я). Так от, коли він розповідав про війну, то сказав, що єдине, що допомогло йому вижити у тому пеклі - це очі його донечки. Я відразу зробила логічний висновок, раз є донечка, значить, є і мама - його дружина. А одружені чоловіки для мене – табу. Тому я навіть на секунду не припускала, що між нами з Женею може щось бути. Просто друзі, просто людина, яку приємно бачити і спілкуватись.
А коли ж ти зрозуміла, що Женя розлучений? І що все може бути?
У нас була нагода зустрітися ще раз. Він з друзями приїхав на новорічні свята до нас у Львів. Тоді він запросив мене на танець і все розповів. І я з полегшенням зітхнула… До речі, то була новорічна ніч. І вона відкрила всі карти.
І Женя досить швидко тобі освідчився...
Оооооо, так. Я навіть і близько не могла подумати, що все так швидко станеться. Тільки якраз вислухала чергову порцію питань від батьків, коли вже заміжжя, коли діти. До речі, в тому числі заради мого особистого щастя батьки навіть вирішили обвінчатися. І от в грудні вони обвінчалися, а вже в січні з’явився Женя…
Як він тобі освідчився?
Він освідчився не мені! Вірніше, спершу попросив руки і серця в моєї мами. А потім все традиційно - з каблучкою, на одному коліні...
Вже потім розповідав, що цьому передувало. Він вийшов з похорону (ховали його побратима), і тоді Женька запізнився на літак до мене. Він розумів, що щось відбувається таке в душі і що він або зараз освідчиться, або ніколи. Всі друзі йому допомагали.
І як?
То був концерт Тараса Тополі у Львові. А ми з Тарасом досить добре спілкуємось. Женька підмовив і Тараса, і всю мою команду, щоб я прийшла на цей концерт.
Мій директор підготувала мене, що, мовляв, мені будуть вручати якусь грамоту за те, що я допомагаю нашим хлопцям в АТО. От виходжу я така вся в сукні красуня і мені вручають папочку. Синьо-жовту таку. І Тополя каже: зачитай вголос, що там написано. Я думаю, ну черговий текст якийсь, але ж зачитаю. Відкриваю, а там: "Ти вийдеш за мене?". Я в шоці! І тільки боковим зором бачу величезний букет. І Женькині очі…
Не страшно було?
Страшно – не те слово! Причому не тільки мені. Я ще ніколи не бачила, щоб Джексон так переживав! Його скули ходили таааак, що я ще більше стала хвилюватися. А вже потім він мені зізнався, що йому навіть в АТО так страшно не було! Звичайно, я сказала "так"...
Але ж це пройшло фактично півтора місяця після початку ваших романтичних стосунків...
Ми одружені трішки більше року – і я ще жодного дня не пошкодувала про це! Женька – невиправний романтик. Раніше ми жили на два міста: він у Дніпрі, я – у Львові. Але він економив на всьому, щоб тільки до мене прилетіти. А коли одружилися, то я вже просто сварилася з ним, що вистачить мені квіти дарувати кожен день, то ж сімейний бюджет! Але він часто мене балує – і це дууууууже приємно!
А тебе заміжжя змінило?
Звичайно! І мене це тішить. Я ніколи не готувала раніше. Все вміла, але нічого не робила. То часу немає, то бажання. А зараз – я з задоволенням готую для Женьки. За цей рік він набрав десять кілограм!
Хоча, звичайно, в нашій сім’ї буває дуже спекотно! Він лідер і я – лідер, ми обидва холерики, а це дуже непросто. Тому вчимося. Вчимося бути один з одним. Головне, що є взаємна повага і кохання. Ми звикли кожен на себе перетягувати ковдру. Але за рік зрозуміли, що врятувати зможе тільки компроміс. А ще я дуже люблю, коли Женя кожного разу благословляє їжу, яку я приготувала. Він взагалі з віруючої родини, його тато – пастор.
Несподівано!
І для мене теж. Женька ще той шибайголова був. Він встиг добряче понервувати батьків, але фронт його змінив. Він став тим Женею, якого я змогла покохати. Справжнім, сильним, надійним.
А як його донечка від першого шлюбу сприйняла тебе?
Тут взагалі без проблем. Їй тоді було три рочки. Спочатку вона навіть його соромилась, а до мене більше йшла. Але з часом все налагодилося. Мені зараз дуже приємно спостерігати за їх стосунками. А коли малечі немає, то ми просто заходимо в дитячий магазин і все скуповуємо. Женя безмежно її любить, а головне розуміє, що у донечки обов’язково має бути батько. Цим літом ми всі разом їздили на море. Це було щось! Він зовсім інший поруч з нею. А я щаслива від того, що він щасливий.
Прямо ідилія сімейна!
Це перебільшення, звичайно. Але відколи ми разом, я бачу, як наші життя пішли по висхідній. І я дуже ціную це. Я ціную, що поруч зі мною людина, на яку можна покластися і яка все робить заради того, щоб я почувалася щасливою.