ГлавнаяУкраина

Зірка "Припутнів" Олена Узлюк: "Важливо навчитись відпускати. Давати повітря рідним"

Впізнати в Олені Узлюк героїню фільму “Припутні” з золотим зубом і чорними тату-бровами практично неможливо. Тільки коли вона свідомо цитує свою Людку, можна повірити, що це та сама людина. 

Актриса Олена Узлюк знімається у серіалах, більше 20 років дарує свій голос зіркам Голівуду на великому екрані, восени з’явилась в одній з головних ролей в “житєйській комедії” свого колишнього однокурсника, Аркадія Непиталюка, “Припутні”

ОЛЕНА УЗЛЮК

Олена Узлюк
Фото: Лєна Івашкіна
Олена Узлюк

Де бачили: “Припутні”

Де побачимо: серіали “Крисолов”, “Обручка з рубіном”

Дата народження: 16.11.1968

Дім: Київ

Зріст: 162 см

Колись спільне навчання з режисером якось вплинуло на те, що ти стала героїнею “Припутнів”?

Я дізналась вже коли мене покликали на проби. Поцікавилась, хто режисер, мені кажуть Аркаша Непиталюк. Ми вчилися з ним разом на акторському. Але лише рік. Він після першого курсу покинув акторський, тому ми дуже довгий час не бачилися. Я вважаю, якщо би він продовжував тоді, це було б щось неймовірне, бо він надзвичайно по-акторськи обдарований. Ми коли поступили, одразу ж нас направили в колгосп. І досі пам’ятаю, як ми там грали в крокодила, і як же він показував слова. Не передати. Я коли його побачила, це був просто шок, була вражена і захоплена, сині-сині очі і синій-синій светр. Що він там виробляв! А я ж в театральний прийшла вже після циркового естрадного училища, “матьорая”, розуміла вже, як розпізнати самородка. Аркаша був особливий.

Олена Узлюк з режисером фільму "Припутні", Аркадієм Непиталюком
Фото: з особистого архіву
Олена Узлюк з режисером фільму "Припутні", Аркадієм Непиталюком

А самі проби в пам’яті залишились?

Мені дали кілька сцен. Здалося все зрозуміло і просто. Грали сцену в таксі “Я тобі заплатила великі дєньгі, і я тобі буду говорить, хочу я бистро їхать ілі мєдлєнно”. А я це відчуваю, я бачила таких жінок, я їзжу в село, може не так часто, але я знаю такий типаж. Ці люди нас оточують. І після проб Аркадій мені каже: “Слухай, шо ти граєш? Ти як в театрі. Це неможливо. Ти можеш заспокоїтись?”. А я кажу: “Аркадій, ти розумієш, що ці жінки, вони такі і є. В них жили отут ходуном, коли вони з’ясовують стосунки”. Так ми трохи сперечалися. Але було дуже приємно виявити, що Аркаша за ці роки як режисер набув такої рідкої якості - толерантності. Спокою і вміння спілкуватись з акторами. Він і був завжди приємною людиною, але тут поруч був цілий колектив. У нас на майданчику був порядок, все спокійно, без ексцесів. Можна було будь-яке питання поставити. Знаєш, як бувають режисери, які дратуються від всього. Розкручують актора на емоцію і провокують. Зі мною така робота спрацьовує в мінус.

А з партнерами по майданчику як шукали “родинний зв’язок”?

Вже перед самими зйомками я зустрілася з Ніною Набокою, яка грала мою маму. Я коли її побачила, думаю “Огоо, така енергетика потужна у неї, як же мені треба грати, щоб не загубитись поруч з нею”. Але з божою допомогою все склалося, ми порозумілися. І досі підтримуємо стосунки. Головне, що ми всі відчували матеріал. Буквально на генетичному рівні. Нам тоді Аркадій дуже класну штуку сказав, що є певний код стосунків між матір’ю і дочкою - жіночі “породо-стосунки”. Я тоді інтуїтивно зрозуміла, про що це. Наша “житейська комедія” смішна, я дуже сміялась, коли читала. Але були моменти, коли я просто ридала. Свідомо. Розуміла, що ці сльози приносять мені спокій і задоволення.

Олена Узлюк в ролі Людки, "Припутні"
Фото: кадр з фільму
Олена Узлюк в ролі Людки, "Припутні"

Терапевтичні сльози?

Стосунки матері і дитини, коли ти бажаєш дитині найкращого, а виходить навпаки. Коли ти не відпускаєш. Я розумію, як це було зі мною, коли мене мама тримала з найкращих мотивів. Я розумію, що відбувається у мене з моїми доньками, яких я намагаюсь відпускати. Я навчаюсь, хоч це і складно. Але треба давати повітря. Можливість зробити власні помилки. Відчути свої бажання, а не мамині. Для мене дуже болісно проходили ті сцени, де ми з’ясовуємо стосунки з мамою. Ця сцена на кладовищі мене особливо зачепила. Там де “Ти не пам’ятаєш, коли я цукерки взяла, і там поприлипали папірці, і ти мене як дзвизнула по губах, що в мене аж губи тріснули.” От мене настільки це рвало, наче проста ситуація, але вона дуже глибока.

Жіноча "трійця" з "Припутнів": Олена Узлюк, Ніна Набока, Юлія Врублевська
Фото: кадр з фільму
Жіноча "трійця" з "Припутнів": Олена Узлюк, Ніна Набока, Юлія Врублевська

У кожної знайдеться, напевно, що підкласти з власних спогадів під ту сцену.

З роками все частіше звертаюсь туди, в дитинство. Розбираю. Тепер краще розумію маму. Краще розумію, чому я така, а не інша. Отримую багато відповідей.

Мама мене виховувала з трьох років сама. Суворо виховувала, вимогливо. Вона і зараз в мене така активна, дуже енергійна. Відповідальна людина. І я так само, як і вона, привчена багато працювати. Чого мама не могла навчити сама, то я ходила на всі можливі гуртки. Музика, хор.

Олена Узлюк в дитинстві з мамою
Фото: з особистого архіву
Олена Узлюк в дитинстві з мамою

Такий перфекціоніст з дитинства.

Я і в школі вчилася дуже добре. Мама від мене вимагала оцінок. Якщо десь якась закорлючка, помарка, я сиділа все переписувала заново. Домашніх обов’язків було - цілий список. Плюс гуртки. Але поведінка жахлива. Нічого не допомагало. Всюди було “п’ять-п’ять-п’ять” і поведінка ледь-ледь “задовільно”. Я крутилась, я балакала, була емоційна, непосидюча. В молодших класах, пам’ятаю, було навіть таке, що я відпрошувалась начебто в туалет, виходила в коридор і просто бігала. Отакий був надлишок енергії. Мама з вчителькою вигадали рецепт. Замість того, щоб отримувати оцінку за поведінку раз на тиждень, я мала тепер кожен день носити вчительці щоденник, і вона ставила мені оцінку з поведінки. Ну там вже хочеш-не хочеш.

Напевно такий надлишок енергії і вдома спокою не давав?

У першому класі мені якось зайшло в голову, що у берез оті чорні цятки - то хвороба. І їх треба лікувати. Я брала свою подружку. Їй якось завжди доводилось ходити слідом за мною і творити, що мені стукне в голову. Після четвертого уроку, забігли додому, покидали портфелі. Батьки на роботі, а ми винесли з дому бинти, вату і зеленку. Жили ми на Лісовому масиві, ліс поруч, “хворі” близько. От ми й пішли проводити рятувально-лікувальну операцію. Місіонери. Звичайно всього краму вистачило на півтори берези. Але і вони щось не одужують. І тут мені приходить в голову ідея - треба робити переливання крові. У мене вдома були такі коробочки з-під діафільмів. Я взяла голку, колола собі палець, витискала в ту коробочку кров. І потім йшла до берез - мазала їх тією кров’ю. Не допомогло.

Було годувала гномів, які “жили” в нас під плитою. Я нарізала їм сирок і чатувала там годинами, все чекала, коли ж вони вже вийдуть.

Безсердечні гноми. Хоч би вже миша якась вийшла на радість.

А ще ми з подружкою практикували зібратись і пародіювати вчителів. І так нам було смішно! А я ж знаю ці серйозні прикмети - якщо багато смієшся, то обов’язково ввечері плакатимеш. Тому проблему вирішувала кожного разу радикально. Мама з роботи приходила о шостій годині. Тому за п’ятнадцять шоста я йшла додому, брала цибулину, різала її на тарілку. Оці 15 хвилин сиділа над нею і ридала навзрид. Превентивно.

Олена Узлюк в дитинстві
Фото: з особистого архіву
Олена Узлюк в дитинстві

Я розумію, чому мама ініціювала багато гуртків.

Я спочатку співала в хорі при ДК “Арсенал”, а потім заснувався дитячий хор радіо і телебачення, і мене мама туди перевела. Я пройшла конкурс і вперед. Це дуже цікавий період був. Там ми співали такі складні і цікаві твори, які увійшли в золотий фонд. Працювали з відомими композиторами тих часів. Ми брали участь в усіх великих концертах палацу “Україна”. Ми виступали з тріо Мареничів, з Назарієм Яремчуком, навіть з Ротару. В ті часи навіть дитячі ялинки були такими зірковими подіями. І всі вони співали на тих святах.

Це мені було років 10, я була страшенно закохана в Назарія Яремчука. І я пам’ятаю, як того року він з нами в концерті співав, а наш хор працював на ялинках, і на шостому поверсі була їдальня, де нас годували. І якось сталося, що я опинилась з ним у ліфті. Він мене питає, “Тобі куди?”, а я так стала, аж в кутку десь ледь не сповзла по стінці, кажу: “Мені поїсти”. Я ж фанаткою була. Мама мені навіть квитки на його концерти купувала.

Співи виходить були головними?

Дуже хотіла саме співацької кар’єри. Але не вийшло. В мене ж і естрадно-циркове училище по класу саме вокалу.

Навіть після першого курсу інституту я їздила співала в Болгарію в бари на заробітки. Це були 90-ті, така практика була поширеною. У мене було декілька мінусовок. Нас зібрали колектив цілий: декілька танцюристів, оригінальний номер і я - вокал. І отакою програмою ми декілька місяців влітку на різних майданчиках на узбережжі гастролювали. Донну Саммер співала, потім мені подарували мінусовку італійських пісень. А ще там дуже в пошані була грецька музика. І так цікаво, у болгар така традиція, якщо їм подобається, як ти співаєш, вони беруть спеціальні такі маленькі глиняні тарілочки і кидають тобі під ноги, розбивають їх. Воно, звісно, стрьомно спочатку. І незвично.

Олена Узлюк в образі. Серіал "Обручка з рубіном"
Фото: кадр з фільму
Олена Узлюк в образі. Серіал "Обручка з рубіном"

І коли стався той перехід від співів до акторської гри?

В училищі були окремі години. Я ж співати хотіла, а на уроках акторській майстерності я навіть не розуміла, чому всім так подобається, що я там виробляла. А Заболотний Олександр Самсонович викладав у мене акторство. Це глиба в театральному світі. Для студентів був богом, другом, мамою і татом. Після закінчення треба було за розподілом їхати кудись за межі Києва, а мені не хотілось. І от він мені каже: “Не морочь голову. Быстро садись на трамвай и две остановочки в театральный институт”. І так воно все і вирішилось. До Бориса Петровича Ставицького на курс потрапила. Напевно так мало скластися.

Інститут чим найперше в пам’яті спливає?

Я зараз думаю, що саме навчання - то звісно важливо. Але важливіше за все - люди, з якими ти зустрічаєшся під час років інституту. Оцей досвід - він найважливіший. У нашого худрука, Бориса Петровича, в учнях були і Боклани обидва - Коля і Стас, Гаврилюк, Оля Дємєнтьєва. Грицько Гладій. І одного разу Ставицький запросив Гладія на кілька занять, щоб він нам провів майстер-клас. Він вже за кордоном був, і приїхав в Україну. Він настільки мені перевернув свідомість! Навіть не пам’ятаю, що саме він говорив, але це настільки мотивувало! Його енергія нас напитала.

Олена Узлюк
Фото: Лєна Івашкіна
Олена Узлюк

Але це ще й час, коли шукаєш відповіді.

О, так. Був час в інституті, коли я вважала себе негарною. Або надто невисокою, щоб грати героїнь. І це при тому, що в мене поза інститутом день не проходив без пари десятків епізодів уваги з боку хлопців. Але я і старалась. Дуже добре шила і в’язала. Шила від спідниць до шуб. Гардероб формувала собі дуже ретельно. Побачила кліп Мадонни - зшила собі чорне плаття на 28 ґудзиків кольору фуксії спереду. Я шила такі вузькі речі, що воно на мені аж рипіло. Я навіть мусила носити з собою голку з ниткою, бо одного разу було, коли йшла отам по Городецького в тому самому платті “а-ля Мадонна”, і там стояла зграйка хлопців. Я, звісно, “всьо в сєбя”, спинку рівненько, і тут раптом я як чіпляюсь підбором! Дякувати богові не впала, але вісім ґудзиків на сукні, як не було. А трималось те платтячко виключно на ґудзиках. Якби не пакєт в руках, я б додому невідомо як і їхала. З тих пір зі мною завжди були голка та нитка на випадок аварії.

А розкажи мені про дубляж. У нас закріплені актори за певними голівудськими зірками?

Так, звичайно. В мене трохи тєкучка трапилась. Бо так вийшло, що дві “моїх” зіграли в парі в одній картині. За мною давно закріплена Дженіфер Аністон. Моїм голосом розмовляла довго Сандра Баллок. Потім з’явилась товстушка Мелісса Маккарті. Я багато проектів з нею зробила. Всі сміються, кажуть, як це така миша мала озвучує таку пухку актрису. Все таки вага ж впливає на голос, це фізіологія. Але напевно енергії вистачає. І от коли вийшли “Озброєні та небезпечні”, я мусила віддати Сандру Баллок, бо вони там разом з Меліссою грали. Потім ще Хелена Бонем Картер моя. Мені це подобається, бо я пишу таких крутих тьоток, з такою великою акторською амплітудою - це ж величезна практика. Воно мені дуже допомагає в театрі. І я так давно цим займаюсь, що вже діти на тих фільмах повиростали. Я колись давно озвучувала “Один вдома” на 1+1. І переклад там був якісний - його і досі крутять. І було, що до нас в театр прийшли молоді актори по 20 років і кажуть “Ну це ж неможливо, сидиш в залі на виставі, і голос наче в кінотеатрі”.

Олена Узлюк на сцені
Фото: сайт "Молодого театру"
Олена Узлюк на сцені

Давай ще про свідомий вибір та енергію. Ти вегетаріанка, і дітей виростила у вегетаріанстві. Напевно, було багато питань, коли вони були маленькі?

23 роки вже. Це і про тварин, і не про тварин. Мені в той момент конче потрібно було якесь рішення прийняти. Це не була дієта, не бажання худнути. Просто хотілось щось змінити. Якось в чомусь себе обмежити. Потрібна була покута. Коли я відмовилась від м’яса, чутливість у мене підвищилась неймовірно. Емоційна. Емпатія була щира. Таке відбувається з усіма. Грубі енергії виходять і ти стаєш, як оголений нерв. Але в цей час дуже важливий духовний розвиток, бо в людини - надлишок вивільненої енергії. Пізніше, коли я вже вийшла заміж, чоловік поступово також перейшов на харчування без м’яса. І коли з’явились діти, треба було щось вирішувати. Зі старшою донькою я ще намагалась пару місяців якісь парові котлети їй давати, але потім зрозуміла, що це якийсь непотрібний компроміс. І все. Я тоді тільки казала: “Господи, не дай помилитись”. З молодшою донькою у нас вже м’ясо не виникало в меню.

А як в дитячому садку?

Я ж скажена мама. Якщо робиш вчинки, ти за них відповідаєш. Домовилась з адміністрацією. Молодша в садочок не ходила, а старша ходила зі своєю їжею. З термосом, з рибною котлєткою, яблуком, йогуртом.

Олена Узлюк
Фото: з особистого архіву
Олена Узлюк

Не знаю, чи від вегетаріанства, але енергії в тебе і правда вистачить на цілий колектив.

І сама така, і дітей в такому виховую - в постійному русі.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter