Сценарій картини "Коли падають дерева" свого часу переміг на конкурсі в Каннах. Авторка сценарію, Марися Нікітюк, взялася за режисерську місію самотужки. Головна жіноча роль - у Насті Пустовіт. Роль-виклик. Адже у фільмі декілька інтимних сцен, зґвалтування, багато емоційних переживань.
АНАСТАСІЯ ПУСТОВІТ
Де бачили: серіал “Кріпосна”
Де побачимо: “Коли падають дерева”
Дата народження: 27.09.1994
Дім: Київ (Немішаєве)
Сім’я: неодружена
Зріст: 162 см
Я знаю, що ти одночасно пробувалася і на “Коли падають дерева”, і на “Припутні” Аркадія Непиталюка.
Так, мене спочатку запросили на кастинг “Припутнів”. Я мала вже йти на другий тур, аж тут мені кастинг-директор, Алла Самойленко, повідомляє про “Дерева”. Сценарій “Припутнів” ми з мамою читали разом, їй дуже сподобалось, ці діалоги, було таке відчуття, що це просто списано з нас з мамою. Але Юля Врублевська, яка врешті зіграла героїню в “Припутнях” настільки крута в цій ролі, що я дуже щаслива, що саме її обрали, а я опинилась в проекті Марисі Нікітюк.
Мамі “Дерева” так само сподобались, як “Припутні”?
Перша реакція: “Ох, думай”. Потім мама мені сказала: “Настя, це твій вибір і акторська доля. Чого хочеш ти? Мені неважливо, чи треба тобі роздягатися - наплюй на всіх, якщо ти цього хочеш.” Від тата ми цей факт приховали. Ми так вирішили, що поки що не треба, хай краще колись потім дізнається.
Історія Марисі мене затягнула. Вона і сама мене, до речі, дуже здивувала, коли ми знайомились. Це не була розмова режисера з акторкою. Вона настільки натурально себе поводить, що це підкупає та обеззброює. Жодної стереотипності.
Як проходив кастинг?
Кастинг у нас був з інтимними сценами. Нас було 4 дівчинки і 4 хлопці. І пробували грати кожен з кожним. Люди виходять такі, з дивними обличчями і йдуть курити. Всі якось дуже швидко познайомились (сміється). А в цій вісімці ще й мій однокурсник був, Макар Тіхоміров. Ми сидим, я кажу: “Ну от, два роки провчились разом, а наче ніколи і не бачились”. Корочє, зовсім не Нокіа коннектінг піпл. А проби Алли Самойленко. Якось так трапилось, що ми тепер коли зустрічаємось, то як із добрими давніми знайомими. У мене хлопець мій питає: “Це хто?”, а я: “Та ми разом на Дерева пробувались” - “А, ну ладно” (сміється). Дуже жарко було на пробах, да.
Відчувала вже тоді, з ким гратимеш?
Найкомфортніше було якраз з Макаром і з Максом (Самчиком. Він і став партнером Насті - ред.). Макару я довіряла, бо два роки людина з тобою вариться цілодобово.
На пробах роздягаються?
Ні-ні, все через одяг. Ми сідали на лавку, поцілунки, далі мій текст. Він такий мощний, там зовсім не можна було інтонувати. Виїзжати треба було лише на тому, що їй кайфово, і вона ті слова просто проговорює. Макар доволі рвучкий чувак, мощна енергетика, якась зцепка відбувалась. А Макс він інший. Він ніжний. Ти відчуваєш зовсім іншу емоцію. Не трах, а щось таке тендітне. Мені здається, що Марися тому і обрала його. Тому що незважаючи на те, що Шрам - жорсткий герой, але треба було грати кохання. Заради чого вони на все це йдуть. Максим вміє любити. І це видно. Він просто оповіває тебе любов’ю, і бере не тваринним нахрапом, а чимось іншим.
Тільки секс на пробах був?
Ні, після інтимної сцени нас залишилось дві дівчинки, наступна сцена була з екранною мамою. Грати довелося з Аллою Самойленко. Я тоді чесно думала, що вона підігрує для проб, як завжди це буває, я взагалі не знала, що вона і гратиме цю роль. І от ця проба була дуже емоційною. По-перше, сама Алла - така людина, яка дуже органічно йде на емоційний контакт. І спочатку це лякає - головний кастинг-директор з тобою в кадрі, аж тут ти розумієш, що вона до тебе відкрита, це пробирає. Ти відкриваєшся назустріч, і відбувається магія. Електрика. Марися, дивлячись на нас, розплакалась.
У вас на проекті була унікальна для українського кіно ситуація - акторський тренер на майданчику. Інтим напевно також відпрацьовували?
Так, ми багато і довго репетирували. Ігор Колтовський був нашим тренером. Ми пройшли сто разів всі постільні сцени. І з Максом було дуже комфортно працювати. Він такий добрий, уважний, відчуття чогось такого повітряного - з ним це легко відбувається. При тому, що я така трохи нарвана, а він все це згладжував. Ми, до речі, народились з ним в один день. І це ми також потім сприймали як знак.
Репетиції зробили знімальний процес простішим?
На майданчику було значно важче, ніж на репетиціях. Нас роздягли повністю, там все заклеєно пластирем, затюнінговано так, щоб було одного кольору з тілом. А напередодні Марися сказала: “Ти не переживай, там буду я, оператор, пара людей допомагатимуть і все”. І тут ми заходимо на площадку, а там… Всі. Просто всі. Хтось стоїть траву розчісує, хтось туман розганяє. В мене перша думка: “Мама, я не хочу, ну будь ласка”. А ми ще маємо лягати в грязь і траву. І тут в мені вмикається режим “биковата Настя”. Я почала доскіпуватись до оточуючих. А це лише третій зйомочний день. Я Макса починаю ненавидіти: “Не чіпай мене!”, хоча на репетиціях все було просто неймовірно кайфово. Він не знає, як мене заспокоїти. Це якийсь кошмар. Ми починаємо імітувати той секс. Воно нічого не виходить. Я починаю злитись. Об траву зчісується спина, ми всі в багнюці. Всі дивляться. Марися кричить: “А ну всі бігом відвернулись!”. Просто треш. Я плачу, бо мені себе жалко. Але ж в кадрі не можна, то мене криє зі страшною силою.
Після всього того мені ще й Колтовський “вставив пістона”: “Ти акторка, ти не маєш права такого робити! Це соромно, ти маєш іти до кінця!”. А я пішла в душ і милась, мабуть, не менше як півгодини. Плакала, як білуга. В мене було таке відчуття, що всі ці люди, які були на майданчику, ніби всі зі мною займались сексом. А тоді виходжу, у мене вже інше: “Пробачте мене всі! Я вам запорола кадр, я така скотина!” (сміється) Хоча ми потім передивлялись, наш оператор, він суперпрофесіонал, він якось так нас ловив, що воно все відбувалось. Марися сказала, що таки чекала від мене більшого, бо на репетиціях була магія кохання. А на майданчику ми в якийсь момент перейшли в жесткач, тому що нерв був на межі.
Як відходила?
Я приїхала в общагу до свого хлопця, Карена. Він знав, що сьогодні ми це знімаєм. Сіла отак на пожежній драбині на балконі, сиджу вся подрана-пошкрябана, плачу, а він, як зараз пам’ятаю, купив мені персик і сидить поруч і слухає мою істерику.
Це вже зараз воно смішно, а тоді це було як ініціація. Коли ти пориваєш з колишнім життям, і це завжди боляче. Після того ти вже розумієш, на що ти здатна. Коли після зйомок я прийшла в університет, було таке відчуття, що я вже інша людина. Марися дала мені зрозуміти мої межі, вона відкрила мені мене. Вона - фея.
Вже зараз ти коли працюєш в театрі, і тобі треба роздягатись, то ти вже сприймаєш це як інструмент. Ти взагалі спокійно на це реагуєш. Це навіть класно, ти вигадуєш, як краще подати своє тіло. А тоді це був шокуючий досвід.
Роздягалась ти на майданчику не один раз, так?
Так, і був ще один переламний момент. Коли треба було зняти сцену, де я перевдягаюсь. Тобто треба було знову зняти одяг, а в кадрі одягтись. Нічого такого. Але мене починає тіпати, вмикається захисний механізм, я не хочу. І тут Міхал, наш неймовірний оператор, кличе мене до себе і каже: “Дивись”. Він показує мені знятий кадр, де я роздянута. А там така краса! Він так виставив світло, що я гола, а навколо мене пилинки літають. І таке відчуття, ніби тіло переливається і світиться. І я зрозуміла в той момент. Що це в першу чергу красиво. І вже другу сцену сексу ми знімали легше. Емоційно легше. Фізично воно знов таке собі було. Я після тих зйомок всім кажу: “Ніколи не займайтесь сексом в траві і на дереві”. Я не знаю, як люди отримують задоволення, коли все тіло обдерте.
Бачиш, скільки досвіду?
Незабутньо було ще коли ми з Максом тонували секс. Ти стоїш в навушниках і стогнеш. І команди мені подають: “Так, а отут давай трішечки м’якше, а отут швидше, а отут ніби в тебе увійшли” І така робиш це все і не знаєш, як не сміятись. Бо воно і просто інтонацію слів важко повторити, як ти це робив на майданчику, а тут стогін. І це все, мені здається, від недостатку досвіду. Бо коли ти на майданчику відключаєш свідомість, а в рубці звукорежа тобі треба свідомо те повторити, то це все ознака того, що треба ще багато працювати. Бо фішка актора, на мій погляд - на всіх етапах і все робити свідомо, контролювати процес. І це не один і не два проекти, це роки роботи.
Ти згадала Карена і його реакцію, як він сприймав твою роль?
В нас у фільмі була ще одна сцена, де я лежала в холодній воді, а на мені десять голих чоловіків. І якось Карен працював на якомусь черговому проекті, а якийсь актор йому сказав: “А я трогав твою Настю за груди”. Ну клас просто. Як Карен не вибухнув, я просто не знаю. Люди різні, і такту вистачає не всім.
Мені Макс розповідав, що твій Карен і його дівчина - однокурсники.
Да-да, в них була своя коаліція проти нас з Максом, вони нам погрожували, що коли ми зніматимемо ті сцени, вони кудись разом поїдуть і помстяться нам. (сміється) Але якщо серйозно, то я дуже вдячна Карену за те, як він це пережив. Він не виїдав мій мозок, як буває це роблять. Значно важче було пережити підколи оточуючих людей: “Ну як воно”. Ну отака людська природа падлюча. Карен - актор, він звісно розуміє, що це робота. Але там ще й східна кров гаряча. Боротьба отого “це тільки моє” і професії - вона важка. Він тримав свої емоції при собі і ніколи мене тим не попрікає.
А далі - інший іспит. Сам фільм.
Складно було показати трейлер. І Карену, і татові. Ми поїхали до моїх батьків в Немішаєве. Я показала Карену спочатку на телефоні, і всю дорогу від автобусу, поки ми йшли до батьків, він мовчав. Потім так: “Це ж всі побачать, да?” - “Да” - “Ну добре”. Але самий айс був з татом. Я спочатку мамі показала. Їй дуже сподобалось: “Вау, Настя, так круто, так чуттєво! Давай тепер татові покажем”. Я кажу: “Ні”. Але вона мене переконала, що вже треба показати, бо все одно доведеться. Я принесла татові в кімнату, поставила, включила і швиденько втекла на кухню. Стою, мажу паштет на хліб, думаю, що зараз буде. Чую: “Що це таке?” Я червонію страшенно. І тут чую другу реакцію: “Доця, ти шо, куриш?!” А там в кадрі було, де я курю у вікно з Аллою. Я аж заклякла: “Тато, а що тебе більше непокоїть - що я там гола, чі що я курю?”. Він так обережно: “А оце все, воно обов’язково було, да? Це так надо?” Я кажу: “Ну пап, ну через це в фільмі показується свобода цієї дівчини, їхнє кохання” - “А по-іншому ніяк свободу показать не можна?”
Але найцікавіше те, що він потім цей трейлер показав всім. Всім, кому міг. Правда, сцени, які йому не подобаються, він перемотував. А я в мами питаю: “Мам, а як ви на прем’єрі будете дивитись”. Вона каже: “Доця, ну шо робить, прийдем і будем дивитись” - “А тато?” - “Ну буду очі йому закривать на тих сценах, там же недовго?”
А ще дуже смішно з бабусею було. Вона мене питає: “Настя, а де ти зараз знімаєшся?” - “Бабуся в серіалі, в “Кріпосній”, простітутку граю” - “Ой, онучечка, ну що ж ти мене розстроюєш все. Весь час якісь простітутки, ну коли ж ти вже хорошу дєвочку зіграєш? Оце ж фільм вийде, то напевно вже там хороша роль в тебе?”. І я отак стою тільки киваю: “Да, бабушка, да, хороша”.
Що далі, Настя?
Я розвиваюсь, я прокачую себе, бо не можна зупинятись. Я займаюсь боксом, займаюсь на пілоні. Боксерку мрію зіграти. Дуже люблю Хелену Бонем Картер, тому що мені здається, що це мій типаж. В театрі я таких і граю, а в кіно поки що мені більше дають ролі “мімімі”. А мені хочеться якоїсь оторви. Хворої на голову.
Розкажи мені про свою родину. З мамою і татом ми вже практично познайомились після цієї історії з реакцією на кіно.
Під Київ, в Немішаєве, ми переїхали із Скадовська, коли мені було 2 рочки. Татові як міліціонеру дали житло, але він недовго пропрацював в органах. Він такий, як я. Відкрита людина. Таким в міліції важко. Пішов звідти і став займатися реабілітаційним масажем. А мама косметолог, у них зараз свій власний кабінет. У мене, до речі, якщо з акторством не складеться, я зможу, як тато реабілітацією займатися, бо ми з ним руками відчуваємо проблеми зі здоров’ям у людей.
Вибач, я уявила, як під час інтимної сцени ти намацуєш партнерові діагнози.
Ага, “Так-так, Макс, щось у тебе селезінка мені не подобається” (сміється).
Напевно твоя нестримна енергія і в школі вже знаходила якийсь вихід?
В школі в мені було 72 кілограмчіка, я була така хороша-хороша. І майже всі шкільні роки такою була. А енергію вкладала в співи. Десь в третьому класі я почала ходити в народний хор “Калинонька”. А в середніх класах почалися конкурси читців віршів. І мене посилають на цей конкурс. Вірш про Шевченка. Складний, хай його бог милує, я з усіх слів там розуміла тільки прийменники. Завчила просто. І на тому конкурсі аж в Бородянці, я знайомлюся із своєю сусідкою. Ми жили двері в двері, але увагу вона на мене звернула тільки там. Це Оксана Ільницька. Вона закінчила Карпенка-Карого і працювала з акторською майстерністю. І вона вирішила взяти мене під своє крило. Вона почала займатися зі мною. Вона повезла мене на конкурс Яковченка, це акторський конкурс для тих, хто ще не навчається. І я там друге місце з хлопчиком поділила. І от вона мене розшатала дуже добре. Я просто ходила до неї додому, і ми займались.
Вона, я так розумію, і дала тобі розуміння того, що ти станеш актрисою. Як батьки сприйняли?
Коли я вирішила після 9-го класу йти зі школи в акторський коледж, тато був так негативно налаштований, що ми місяць не розмовляли з ним. Він кричав: “У тебе прекрасний атестат, ти розумна, навіщо воно тобі треба, перед тобою всі дороги відкриті?”. А я йому :”Пап, хто тобі сказав, що актори мають бути тупі?” Мене відговорювали всією школою. Казали навіть: “Настя, ти ж розумієш, щоб бути актрисою, треба бути або красивою, або мати багато грошей”. Дуже “приємно”, звісно, було, ну а що, слухала-кивала-йшла далі.
Худнути коли почала?
Десь тоді і почала. В дев’ятому класі вже поступово стухала. Сама по собі. Тато взагалі-то мене з самого дитинства ганяв. І завжди то було з істериками. Він виводив мене бігати на стадіон, і я оті 400 метрів кола пробігала, мимо нього біжу і кричу йому: “Я тебе ненавиджу” (сміється). А він казав: “Біжи-біжи, ще спасібо скажеш”. Але після школи воно якось пішло, що я навіть тепер час від часу фітнес викладаю. Розтяжку переважно. Тато взагалі мріяв, щоб я у спорт пішла, казав: “Настя, в тебе така класна рука, як лопата, ти можеш стати спортсменкою”. Короче, не бачив він у мені актрису (сміється).
Але менше з тим, тепер ти йтимеш червоною доріжкою на “Берлінале”.
Коли я вчилась в коледжі, він нарешті прийняв це, припинив мріяти, що я награюсь і нарешті піду вчитись в юридичний. Прийшов і сказав мені, що колись його так само змусили займатись не тим, чим він хотів. І став на мій бік. Я тричі вступала до Карпенка-Карого. І коли на третій рік вийшло - я вступила на контракт. І він платив. І за 4 роки коледжу, і за два роки університету. Третій курс я вже сама собі оплатила з гонорару за “Коли падають дерева”. І тільки після того мене перевели на бюджет. Але тато, як і обіцяв, підтримав мене.