ГлавнаяУкраина

Мама Кузьми: "Я взагалі не слухаю пісень Андрійковим голосом"

"Він спускається зі своєї студії, відкриваються двері, всміхається до нас і так каже: "А гарантії?" Я: "Андрію! Андрію! Андрій!Андрій!" Відкриваю очі, а то сон…"

Мама Кузьми і досі живе на пігулках, без яких не здатна не тільки думати, але й дихати. Однак і не говорити про сина вона просто не може. Сьогодні, 2 лютого, в день загибелі лідера гурту "Скрябін" Ольга Михайлівна Кузьменко відверто про сокровенне.

Це можна було з’їхати з глузду. Дуже важко, дуже... Я і досі не можу без ліків. Без них неможливо вижити. Я намагалася тиждень. Зараз я спокійно говорю тільки завдяки пігулкам. Інакше не виходить в мене. Мушу приймати рано і ввечері. Воно так приглушує тебе всередині, ти говориш ніби не про себе. Такий наступив етап. Я думала, що буде якось легше. Не приведи Господи Боже нікому ніколи. Нікому, навіть найгіршим ворогам не побажаю того, що я відчуваю. Тим більше він був у нас дуже багато, куди б не їхав, він завжди заїжджав до нас, куди би не летів, бодай би на дві години, але заїжджав. "Мамцю, чотири, півхвилини, відкривайте браму". Відкривали браму, ставили що там їсти… Дитина, яка пам’ятала про нас завжди, і як нам прожити далі - ми не знаємо з татом.

Ольга Михайлівна в перші дні по загибелі сина
Фото: Александр Ратушняк
Ольга Михайлівна в перші дні по загибелі сина
Ольго Михайлівно, що допомагає вам триматися?

Зараз я взагалі не слухаю пісень Андрійковим голосом. Коли співали інші артисти його композиціїі, мене абсолютно не хвилювало, і не було відчуття, що мого Андрія пісні співають. Ні. Навпаки, раділа успіху Лободи, як проспівав Вакарчук, Ірина Білик, як проспівав той чи інший артист. Але от коли вже співав Андрій "Мам" - це вже була для мене трагедія почути його голос… До 40 днів я слухала, в мене касети стояли, їх слухала, особливо ті ранні. Могла цілими днями крутити по дві касети, по два диски одні й ті ж самі. А потім я сховала портрет, сховала всі його записи. Не можу витримати.

Чим Андрій ділився з вами останнім часом? Чим він жив?

Сходом… Казав, "мам, я зараз більше живу там, ніж на сцені". Він настільки переймався тієї війною, що просто не міг спокійно спати.

Але Кузьма ніколи не любив про це говорити…

Так, навіть нам далеко не все розказував, бо ми переживали дуже. Ми так боялися, що там з ним щось може трапитися. А, бачите, як воно… Говорив, "Ну вони ж не виграють війну на шкільних автобусах". Тому треба було купити один джип, другий джип. А скільки він потім ще купляв. І потім хлопці ці зі сходу телефонували. "Мам, ти знаєш, скільки там людей врятувалося?!" То була така радість, я не знаю. Це такий характер, тут нічого не можна було зробити, його не можна вже було стримати від тої допомоги. А ще у силу тої медичної освіти своєї. Син як пішов у шпиталі подивився ті знімки хлопців... Що ж вони роблять з ними? Та як же ж він буде ходити? Як та нога складена? А вони, солдатики, знаючи, що він знає, несли всі свої історії хвороби. А він там воював, що як же ж так можна? Після того, як Андрій відвідав шпиталі, він вже мовчати не міг. Що мозок думав, то язик казав.

Можу собі лише уявити, як тоді переживали за нього.

Не те слово, як. Виявляється, він ще і їздив до них в АТО, і ми не знаємо всього дотепер. От він загинув 2-го, а 7-го він мав їхати в АТО. І в нього вже цілий гараж був зібраний. То поїхав Дзідзьо з Лесиком, і звідти привезли нам відео солдатське... Подяки від всіх тих хлопців, які воюють там. Ну, то треба було подивитися, як такими великими кулаками ті мужики витирають сльози.

Андрій Кузьма Скрябін
Фото: facebook/skryabinofficial
Андрій Кузьма Скрябін
А коли ви зрозуміли, що ваш син став популярним музикантом?

Спершу він переїхав у Київ. От таки з 30 років десь почався оцей перелом. Серйозна робота почалася в нього, це коли пішов на Таврійські ігри. Тому що Таврійські ігри дали йому безкоштовну студію. Можеш хоч цілодобово сидіти, а студія тоді, пам’ятаю, коштувала 50 доларів година. І ви спитайтесь у музиканта, що можна зробити за голину? Йому не було кому допомагати. Він намагався використати всі можливості. Я пам’ятаю чітко, що потім він був на розкручуванні в Ірини Білик. На початку, коли Ірина має виступати, перед нею випускали Андрія. В продюсера Юри Нікітіна був. Ото був час такий, це вже було досить серйозно. Нікітін, очевидно, якось допоміг йому. Та й Володя Бебешко теж. А так, мене не дуже посвячували у це все. Я до останнього думала, що то несерйозно. Я знала, що в нього диплом стоматолога є, освіта закінчена.

Назад не кликали його на Львівщину?

Я завжди сподівалася, що там в Києві обірветься, і він приїде і буде з нами. А Андрійко казав: "В мене завжди стоїть каністра бензину додому. Якщо вже дуже прикрутить, то я приїду".

А це правда, що у вас була угода з Андрієм: якщо займе щось на "Червоній Руті", тоді нехай займається музикою. А якщо ні, тоді все, крапочка?

То він любив розповідати цю історію. Але хіба б я його втримала? Він мені сказав: "Мамцю, я поїду в Київ". Але перед тим була "Червона рута" 1991 року в Запоріжжі. І я кажу: "А ти, Андрію, спершу з’їзди на "Червону руту", якщо ти щось там досягнеш, то можеш їхати. Як нічого не досягнеш, нема змісту туди їхати".

Для чого йому був медичний, Андрій же ніколи не любив цю справу?

Тоді в нас не було особливого вибору. Він закінчив той інститут більше для мене. Вчився швидко, але особливо тим не захоплювався. Але він ходив в музичну школу сім років, це своє дає. І вдома... весь час, весь час вдома музика була. Я сама викладала в музичній школі. І він був такою маминою дитиною! Андрійко був дуже тонкосльозий, але ніколи не кричав. Нє, в нього так трусилися губи, і він ледве стримуючись, хотів щось, допустимо. Але в нього зразу могли потекти сльози, і тато часом сварив його за то, бо тато в нас твердий товариш. "От він такий мамин синуля, ти неправильно робиш, він буде в армії, візьмуть його і будуть командувати ним не так, як треба". "Ти плакса, ти мамин синочок, з мамою підеш в армію" - а Андрій же плакав за мамою: як же мама в армії?. Кажу: "Сину, тихо, не плач. Мама в армії зробить хор. І солдати будуть співати хором!"

Кузьма на початку 90-х років
Фото: facebook/skryabinofficial
Кузьма на початку 90-х років
Про маленького Кузьму ви написали спогади…

Коли Андрій загинув, я не могла спати. Нічого не могла. Я говорила з ним, не зупинялась… Тоді моя лікарка порадила написати все, що на душі. І я писала. Писала, писала. До сорока днів писала. Вийшли спогади. До речі, сам Андрійко дуже хотів почати писати казки для дітей. Казав: "А буде їх розказувати ангелочок Лєльчик. Але там ще треба негативного персонажа, якогось там щурика Зеника". А Лєльчиком ми називали його маленького, тому що я взагалі називаю дітей різними іменами: Андрусичок, Андрісичок, Лєлічок. Ну і так він був Лєльчик і Лєльчик.

Вам не заважають люди, які постійно не дають вам спокою?

Кожен артист має своїх фанів. Я знала, що частина людей його любить і буде на похороні. Але що буде така величезна кількість людей, я не сподівалася. І я, це мене врятувало, бо я думала, що ми будемо у пустій церкві Преображенській цілу ніч. Я думала, як ми витримаємо це. А це була маса народу, яка йшла, і йшла, і йшла.. Не по одній людині, а так їх по четверо запускали, і вони так йшли і ті квіти, їх забирали. І так цілий кут квітів. Потім вже квіти в центрі Львова закінчилися, вже там десь підвозили. Потім ті квіти розвозили ще по інших церквах роздали. А коли ще прийшли хлопці у воєнній формі і сказали: "Все, що на нас – це Андрій", а один з них зняв свою медаль, яку дістав в АТО, і сказав: "Приколіть йому, будь ласка, то його медаль". 

І в той момент я зрозуміла, що я не сама. І воно якось мене врятувало від божевілля. Тому що мозок відмовлявся те все зрозуміти. Потім то так, як не з тобою, потім то так, як не ти. Потім ти напівпритомний і тобі легше, бо ти напівпритомний. Його похоронили у склепі і мені стало легше. Чомусь. Тому, що не закидали землею, бо я б все одно чекала підспудно, що якась земля… А вони просто поставили в іншу кімнату і закрили на ключик. Так ніби не на завжди…

Нагадаємо, лідер гурту "Скрябін" Андрій Кузьма трагічно загинув в ДТП 2 лютого 2015 року. В жовтні минулого року у Луцьку встановили пам`ятник артисту. Президент України Петро Порошенко нагородив Кузьму орденом посмертно.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram