"Знаєте, сьогоднi менi найбiльше не вистачає його оптимiзму та почуття гумору, - розказала вдова Андрiя Кузьменка Свiтлана в інтерв`ю львівській газеті "Експрес" . - Пригадую, коли виникали якiсь проблеми, вiн завжди казав: "Усе буде добре! Ми все вирiшимо та прорвемось!"
"А ще не вистачає нашого спiлкування: протягом дня Андрiй дзвонив по 10 разiв. Просто так... Знаєте, ми були не лише чоловiк i дружина, а передусiм - величезнi друзi. Дуже близькi iнтелектуально й духовно. Нас пов'язувала якась енергетика, не знаю, космiчна - не космiчна, але... Нам було добре разом!" - поділилася спогадами Cвітлана.
Фото: viva
Светлана з Андрієм
Дружина Кузьми також пригадала, наскільки відданим андрій був роботі і творчості: "Я прекрасно розумiла, що сцена i творчiсть для Андрiя - це у життi головне... Так, вiн був страшенним трудоголiком. Йому все одно було, скiльки спати - двi години чи одну. Для нього не iснувало слова "змучений". Взагалi... Мало хто iз зiрок може сказати, що об'їздив усю Україну, побувавши ледь не в кожному селi. Причому виступати доводилось i безплатно. Грошi для нього не були головним й цiкавили найменше. Так, вiн жив сценою!"
"А ще йому дуже болiло, що "Скрябiна" особливо не крутили нi радiо, нi телебачення. I коли сьогоднi Андрiю спiвають дифiрамби та посмертно вiдзначають рiзними нагородами, я всiх запитую: "Де ви були ранiше?". Чому ранiше не було тих нагород, якi я тепер виставляю собi на вiкно i з посмiшкою дивлюся на них? Невже для того, щоб тебе визнали, треба померти? Невже треба померти, щоб твої пiснi стали називати пророчими? Ще вчора вони були неформатом, а тепер - навпаки. Ось у цьому вся банальнiсть, точнiше -- цинiзм нашого життя", - каже Світлана.
Фото: viva
Кузьма з дочкою Барбарою
Згадуючи початок сімейного життя з Андрієм, жінка розказала: "Тодi, в 1994-му, весiлля як такого у нас не було. Ми просто розписалися й поїхали продавати в Берлiн чергову "Побєду". Андрiй завжди любив подорожувати, i свого часу ми об'їздили майже весь свiт. Перебуваючи за кордоном, виходили з готелю найпершi, а повертались найпiзнiше. Намагались побачите все, що можна. Десь - пiшки, десь - на велосипедах. Хочеш, не хочеш - це не обговорювалося. Нiким. (Усмiхається). Андрiй був просто як згусток енергiї чи як батарейка. I вiн постiйно казав: "Шкода часу". Тому й прокидався завжди дуже рано... Вiн поспiшав жити! Ми ніколи нiяких сімейних дат не святкували. Лише за тиждень до смертi, перший раз у життi, Андрiй раптом спитав: "А чому ми не вiдзначаємо рiчниць нашого одруження? Давай зробимо це в Данiї!". I взяв усiм друзям туди квитки, але... Кiнець фiльму!"
Фото: expres.ua
Кузьма з дружиною
"За три днi до смертi менi приснився сон: виходжу з дому й бачу чорний "Лексус". У мене ж була бiла машина. Коли я розповiла про це Андрiєвi, вiн намагався звести все до жарту: "Ти що, хочеш нове авто? Давай купимо!" "Та нi, - кажу, - не в машинi рiч. Дивно якось..." А потiм, коли Андрiя уже не стало, його привезли додому - до батькiв, приїхав його двоюрiдний брат iз Польщi. I от виходжу я зранку з хати й бачу той чорний "Лексус" зi сну. Виявляється, вiн тiльки купив ту машину. Тож передчуття, кажу, якiсь були. Я дуже переживала за здоров'я чоловiка i чомусь вiдчувала велику тривогу. (Зiтхає). Та, як бачите, тi передчуття нiчого нам не дають. Адже все одно стається те, що стається. Кожен має свiй шлях та мусить його пройти. I випробування також!", - розказала Світлана.
Нагадаємо, раніше мама Кузьми, Ольга Михайлівна, щиро розказала, як пережила цей рік без сина и поділилася спогадами про юність Андрія.